Скельний монастир – печера “Язичницька”

      Але неймовірна природа – не єдине, заради чого варто завітати до Монастирка. Тут, над стрімким каньйоном Серету, є старезна печера “Язичницька”, де більше тисячоліття тому діяв давньослов’янський скельний монастир. Перші монахи поселилися у ній ще в ІХ ст., а до того печера була місцем для молитов язичників. Ніхто не знає, скільки століть вони здійснювали тут свої таємничі ритуали. А в ХVІ ст. поблизу монастиря з’явилося село Монастирок, яке позичило в нього свою назву.

      Над входом до печери нависає могутня важка скеля. Хтось дбайливо підпер її міцними кам’яними брилами. Кілька кроків – і ти опиняєшся у справжньому храмі, відчуваючи незвичне поєднання печерної прохолоди і теплого духовного спокою. Тут і зараз іноді відбуваються богослужіння, зберігаються предмети культу та ікони. Від однієї з них важко відвести погляд: зі скелі немов виростає обличчя Ісуса.

      Це сталося в ХVІІ ст. Монахи зібралися в монастирі для звичної вечірньої молитви. Раптом гра світла і тіні утворила на стіні печери зображення обличчя Христа. Один із монахів обвів його грудкою вапняку, а згодом – фарбою, щоб зберегти це диво для всіх, хто тут буватиме. Роздивляючись ікону, помічаєш, що очі Ісуса заплющені. Кажуть, він просто не може дивитися на злі людські вчинки.

      Вийшовши зі скельного монастиря, бачиш ще одну несподіванку – величезну кам’яну брилу з заглибленням у вигляді хреста. Розповідають, що язичники використовували її для жертвоприношень, і кров жертв залишала темні смуги на сірій шкірі каменя. А дощова вода, яка потрапляє в заглиблення брили, і сьогодні набуває червоного відтінку. Можливо, тому, що камінь досі пам’ятає біль?

      Дехто з місцевих жителів переконує, що незвичайна брила не завжди лежала біля печерного монастиря: її сюди приніс дорогою до Борщева славнозвісний опришок Олекса Довбуш зі своїми побратимами.
      Намагаючись подумки розгадати таємницю древнього каменя, повільно йдеш добре протоптаною стежкою – це символічна дорога Хресної ходи.

      Крокуєш далі і опиняєшся перед сучасно-відбудованою церквою на місці колись бувшого тут Василіянського монастиря. Це – церква Воздвиження Чесного Хреста. Зараз храм відбудований просто над автентичною забудовою келій, де у ХVІІ ст. жили монахи. Історія храму почалася ще у 1600 році: тоді його спорудив відомий польський шляхтич Стефан Потоцький. Святиню зруйнували ворожі війська.

      Проте у ХVІІІ ст. брацлавський каштелян Ян Потоцький відбудував її. Згодом церкві довелося постраждати від пожеж і землетрусу. Святиня щоразу відновлювалася, ділячись із людьми духовністю і подихом давнини. А поблизу височіє білий хрест, який, кажуть, допомагає самотнім жінкам знайти своє щастя.